Іван Виговський - гетьман України

Виговський Іван (? – 1664) – діяч українського козацтва. Походив зі старовинного українського шляхетського православного роду. По закінченні Києво-Могилянської колегії служив у державних установах. У роки Визвольної війни став одним із найближчих соратників Б. Хмельницького, генеральним писарем Війська Запорозького. Після смерті Б. Хмельницького обраний наказним гетьманом при Юрії Хмельницькому, а згодом добився гетьманської булави. На посаді гетьмана здійснював антимосковську політику, розгромив промосковське повстання козаків (1658), а під Конотопом прислані російські війська (1659). Уклав у Гадячі угоду з Річчю Посполитою (1658), яка була ратифікована польським сеймом. Ця угода надто обмежувала права України, що зменшило підтримку Виговського серед козацтва. У жовтні 1659 р. на «чорній раді» він був усунутий від гетьманства і повернув владу Юрію Хмельницькому. Після цього перебував на польській державній службі. В 1664 р. за наказом свого особистого ворога – тодішнього гетьмана Правобережної України Павла Тетері –  був заарештований, безпідставно звинувачений у зраді польського короля і розстріляний.

 Формальним приводом для цих дій були молодість, хворобливість, слабохарактерність Ю. Хмельницького. Реальними ж причинами – погіршення політичного становища держави, посилення соціального протистояння в суспільстві, боротьба окремих груп козацьких старшин за владу, слабка підтримка ідеї спадкової монархії тощо.

Амбіції та численні помилки козацьких лідерів, втрата підтримки народу, посилення агресивних втручань з боку сусідніх держав призвели до катастрофи – поразки наприкінці Національно-визвольної війни. 

Після того, як 21 жовтня 1657 р. в Корсуні Генеральна козацька рада визнала гетьманом І. Виговського (обирався двічі: перший раз - старшинською радою в Чигирині 15 вересня 1657 р.), він розгорнув активну державну діяльність. Кредо (особистий девіз) своєї зовнішньої політики новообраний гетьман висловив під час переговорів зі Швецією: «Визнати і оголосити Запорозьке Військо з підвладними йому провінціями за вільний і нікому не підданий нарід». На жаль, сам Виговський не завжди дотримувався цього положення. Він укладає союз зі Швецією, поновлює союзницькі відносини з Кримом, йде на порозуміння з Оттоманською Портою (Туреччиною). У відносинах з Польщею та Московією гетьман намагається зберегти хоча б автономію Української держави, а головне, втриматися при владі.

Порівняно з добою Хмельницького значних змін зазнала внутрішня політика держави. І. Виговський відкинув ідею спадкової монархії на чолі з гетьманом (спадкового гетьманату). В основу свого державотворчого курсу він поклав принципи олігархічної республіки (олігархічна республіка – держава, в якій влада належить кільком найвпливовішим і найбагатшим родинам, незалежним від народу). Так ще на Корсунській раді під час свого обрання І.Виговський запевняв старшину: «Без вашої військової ради жодних справ не буду робити». В роки свого гетьманства Виговський в усьому покладався на козацьку старшину, яка в цей час намагалась відмежуватися від решти козацтва, сконцентрувати у своїх руках велике землеволодіння та виділитись в окремий привілейований клас.

Така внутрішня політика гетьмана вела до послаблення його влади і посилення позиції козацької старшини та шляхти; порушення соціальної рівноваги в суспільстві, зростання масового невдоволення і до вибуху соціальної боротьби.

Наприкінці 1657 р. проти політики І. Виговського активно виступили народні маси. Боротьба велася під гаслом повернення козацьких вольностей – права вести лови (полювання) і рибальство, вільно переходити на Запорожжя, а також вибирати гетьмана «чорною радою» (чорна рада – козацька рада, в якій брали участь не лише старшина, а й велике число простих козаків).

Повстання швидко охопило Полтавський полк і Запорожжя. Під час виступу з'явилися й нові претенденти на булаву – полтавський полковник Мартин Пушкар та запорозький отаман Яків Барабаш, які вели таємні переговори з Москвою та звинувачували Виговського в пропольській політиці. Боротьба поступово переросла в громадянську війну (громадянська війна – військова боротьба за владу між громадянами однієї держави). І.Виговський за допомогою татар і волохів зумів перемогти повстанців у вирішальній битві під Полтавою (травень 1658 p.). Проте це була надзвичайно дорога перемога, адже у братовбивчому протистоянні загинуло майже 50 тис. українців.

І. Виговський чудово розумів, що за таких умов початок війни з Московією є лише питанням часу. Тому він йде на зближення з Польщею – 16 вересня 1658 р. підписує з польським урядом Гадяцький договір. За його умовами Україна формально на рівних правах під назвою Велике Князівство Руське стає третім членом Речі Посполитої. Територія князівства охоплювала Київське, Брацлавське та Чернігівське воєводства. Верховна влада належала гетьманові, який обирався довічно та затверджувався королем. Українська армія мала нараховувати 30 тис. козаків та 10 тис. найманого війська. Православні віруючі зрівнювалися в правах з католиками. Але Гадяцький договір передбачав відновлення польського адміністративно-територіального устрою, який існував до 1648 p.; повернення польським магнатам і шляхті маєтків в українських землях; відновлення повинностей українського селянства – кріпацтва. Крім того, Українська держава позбавлялася права на самостійні міжнародні відносини.

Укладення Гадяцького договору прискорило хід подій. Скоро московський цар Олексій Михайлович видав грамоту до українського народу, у якій Виговського було названо зрадником, та містився заклик до народу чинити гетьманові непокору.

У листопаді 1658 р. російське військо на чолі з боярином Г.Ромодановським перейшло кордон України. Навесні 1659 року під Путивлем до нього приєдналися князі О.Трубецький та С.Пожарський і чисельність армії досягла 100 тис. Розпочалися активні дії. Початок агресії був вдалим для Москви. Козацькі загони зазнали поразки під Ромнами та Лохвицею. Вирішальна битва відбулася 7-9 липня 1659 р. під Конотопом. Вона тривала три дні й закінчилася цілковитою перемогою І. Виговського. Москву охопила паніка, царський двір збирався втікати до Ярославля. 

Проте гетьману не вдалося скористатися наслідками своєї перемоги. Гадяцький договір викликав невдоволення, зростання опозиції, посилення промосковських настроїв. Обставини ускладнювалися збереженням у Києві московської залоги на чолі з В. Шереметьєвим та нападом запорозького кошового Сірка на Крим, що змусило татар – союзників гетьмана – повернутися додому. За таких обставин І. Виговський у жовтні 1659 р. зрікається булави та виїжджає до Польщі.

Перемога під Конотопом не поклала край розбратові в Україні. Виникла нова антигетьманська опозиція, яку очолив Юрко Хмельницький. У вересні 1659 р. під Германівкою на Київщині зібралася козацька рада, яка засудила Гадяцький договір і висловила недовіру гетьманові. Іван Виговський зрікся булави і подався на Волинь. 
Під час польсько-московської війни був безпідставно звинувачений у зраді Польщі, заарештований і 16 березня 1664 року розстріляний.