УКРАЇНЦІ У РОСІЙСЬКО-ФРАНЦУЗЬКІЙ ВІЙНІ 1812 РОКУ

УВАГА!!! Завдання в зошитах!!!

Україна в планах Наполеона І Бонапарта

Плануючи війну проти Росії, генеральний штаб Наполеона зібрав ґрунтовну інформацію з історії козацької нації, її сучасного політичного та економічного становища. Були зібрані досьє на тодішніх російських політичних діячів українського походження: Трощинського, Розумовських, Кочубеїв та ін.

У 1805 р., під час війни Франції з айстро-російською коаліцією, французький посол у Константинополі мав таємні перемовини з кошем Задунайської Січі. Від імені Наполеона він пообіцяв козакам після розгрому Росії відродити «стародавні вольності» козацтва та головне їхнє право на відновлення української держави — козацької республіки. Щоправда, ці перемовини не продовжувалися в подальшому.

За півроку до початку війни імператор Наполеон І наказав архіваріусу міністерства закордонних справ Франції скласти детальний список документів і наукових праць про Україну. Однак ці знання, як виявилось, були потрібні імператору-завойовнику не для відродження незалежної і соборної України, а для залучення на свій бік  потенціальних союзників для спільних воєнних дій проти Москви. Після успішного завершення війни Наполеон пообіцяв передати Австрії і Туреччині частку українських земель. На решті українських територій французький імператор планував створити дві васальні держави-наполеоніди, очолювані його родичами чи маршалами. Їх призначенням мало б стати постачання французькій армії людських і матеріальних ресурсів для наступних наполеонівських завоювань.

Суспільно-політичні настрої напередодні і на початку війни

Українські політичні настрої відображали позиції українського дворянства: автономістів та їхніх опонентів. Перші – нащадки козацьких старшин – вважали Наполеона руйнівником імперського деспотизму. Зі збройним походом його армії на Російську імперію автономісти пов’язували запровадження в Україні європейського законодавства, повернення їй автономного і навіть незалежного державного статусу.

Історичний факт. Документи донесли до нас лише окремі прояви настроїв автономістів. Дворянин Могучовський з Полтавщини висловлював радість із приводу успіхів Наполеона і бажав, щоб «Бонапарт зруйнував Росію»; у Переяславському повіті дворянин Лукашевич на бенкеті підняв келих «за здоров’я Наполеона»; у Пирятинському повіті прилюдно виголошувалися тости «за республіку». Таке ставлення автономістів ґрунтувалося не лише на спогадах про колишні «козацькі вольності» - воно мало глибоку економічну основу. Адже економічна політика російського уряду все більше суперечила інтересам України як хліборобського краю. Своєю фінансовою політикою і, зокрема, митними зборами російський царизм гальмував розвиток сільського господарства України, а високі податки призводили селян до зубожіння.

Однак більша частина тодішнього українського дворянства була охоплена почуттями імперського патріотизму. До того ж він пов’язувався з їхніми поміщицькими інтересами. Саме на них і наголошував тогочасний міністр внутрішніх справ імперії та великий землевласник В. Кочубей. Він наполегливо поширював серед своїх полтавських земляків думку, що Наполеон має наміри ліквідувати дворянство, знищити його поміщицькі права на догоду черні і, опираючись на її підтримку, утвердити на завойованій території свою необмежену владу. Число «імперських патріотів» зростало й через побоювання, що Наполеон включить Правобережжя до складу відновленої Польщі. Ці обставини та настрої зрештою спонукали українське дворянство до активної участі у формуванні козацького та земського ополчення для допомоги російській армії.

Передбачаючи неминучість зіткнення імперій, малоросійські генерал-губернатори намагалися не погіршувати соціального становища державних селян – колишнього козацтва. Вони дозволяли їм продавати свої земельні наділи, переселятися на вільні землі, навіть надавали грошові субсидії для господарювання на новому місці.

Україна у французько-російській війні 1812 р.

Російський імперський уряд розраховував на сподівання українців захистити Батьківщину своєю участю у воєнних діях і здобути право на відновлення автономної козацької держави – Гетьманщини, відродження стану козацтва та ліквідацію кріпацтва, рекрутчини й податків. Розрахунок був правильним, і коли в українських губерніях оголосили царський маніфест про формування ополчення для поповнення армії, українці активно на нього відгукнулися. А після того, як в Україні було оприлюднено урядовий документ, у якому вказувалося, що після закінчення війни всі учасники козацького ополчення із сім’ями зможуть назавжди залишитися вільними і будуть наділені землею, розпочався масовий народний рух. До козацького війська, за вимогами часів Гетьманщини, міг записатися лише той, хто прибував на коні та озброєний. Однак більшість охочих не могла забезпечити себе всім необхідним. Тому, сподіваючись на відновлення української автономії, спорядження козацьких з’єднань часто брали на себе селянські й міщанські громади, зібрання шляхетства.

Долаючи опір малоросійського генерал-губернатора, українські шляхтичі домоглися, щоб у сформованих з’єднаннях офіцерські звання нагадували давні старшинські ранги (обозний, осавул, сотник тощо). Водночас із козацьким формувалося й земське ополчення. До нього могли вступати всі охочі вільних станів, а також, за згодою поміщиків, кріпаки. Останні, сподіваючись на звільнення, масово записувалися до ополчення. Стурбований масштабами народного руху, царський уряд обмежив набір ополченців територією колишньої Гетьманщини – Чернігівською та Полтавською губерніями. Було сформовано 15 козацьких полків на Лівобережжі та 4 на Правобережжі, по 1200 вояків у кожному. 

В.Бакало. Майор І. Котляревський формує 53й козачий полк у містечку Горошин на Полтавщині

У формуванні козацького війська для відсічі нашестя Наполеона брав активну участь Іван Котляревський – автор поеми «Енеїда», драми «Наталка Полтавка» та водевілю «Москаль-чарівник». Він також виїздив з дорученнями до Дрездена і Санкт-Петербурга. Різнобічна діяльність І. Котляревського була високо оцінена малоросійським генерал-губернатором і князем М. Рєпніним.

Історичний факт. Озброєнням пішого козака-ополченця були шабля й рушниця, кінного – шабля, спис і пістоль. Виготовлення зброї, необхідної ополченню, налагодив київський завод «Арсенал». Шостківський завод на Сумщині збільшив виробництво пороху.

Разом із земським ополченням Україна виставила майже 70 тис. бійців. Українські козацькі полки завжди самостійно забезпечували себе не лише зброєю, а й продовольством, фуражем, возами, кіньми, волами. На військові потреби українці добровільно зібрали 10 млн. крб. - імперській казні козацьке ополчення не коштувало нічого. Крім того, Україна постачала продовольство, фураж, коней, волів і російській регулярній армії.

Участь українських з’єднань у бойових діях. Головний удар французької армії через Білорусь і Смоленськ був спрямований, як відомо, на Москву. Австрійському та польсько-саксонському корпусам в Україні вдалося окупувати лише західні повіти Волині, установивши там жорстокий режим контрибуцій. Це спричинило формування дружин самозахисту українським населенням. Так, жителі с. Нікольського Ковельського повіту понад добу мужньо боронилися від роти австрійців. Коли ж зрозуміли, що добре озброєних окупантів подолати не вдасться, разом із родинами відступили в ліс.

40-тисячне з’єднання українського ополчення прикривало південний фланг російської армії по лінії Житомир – Новоград-Волинський – Острог – Замостя, захищаючи Батьківщину від дрібних загонів ворожої кінноти, які намагалися просочитися на територію Чернігівщини та Київщини. Високу боєздатність у бойових операціях проти наполеонівських військ в умовах лісистої місцевості проявили «лісові козаки», сформовані з мешканців Полісся. Велике з’єднання українських і донських козаків пройшло звідси тилами наполеонівської армії аж до Варшави. У ході рейду вони знищили кілька військових гарнізонів і регулярних частин, захопили десятки гармат, узяли в полон кілька тисяч наполеонівських офіцерів і солдатів.

П.Гесс. Бородинська битва. 26 серпня 1812 р.

Історичний факт. Українські полки були також задіяні в боях на теC ренах Росії. Вони брали участь у Бородинській битві. Особливо прославилися тоді Малоросійський, Полтавський, Харківський, Сумський, Ізюмський, Охтирський, Глухівський, Чугуївський, Катеринославський, Єлизаветградський, Новоросійський, Волинський та інші піхотні й кінні полки.

І С Т О Р И Ч Н Е  Д Ж Е Р Е Л О

Із доповіді російського генерала Рота про участь українського ополчення в боях у січні 1813 р. за фортецю Замостя: «Усе малоросійське ополчення показало під стінами Замостя мужність і безстрашність більші, ніж можна було чекати від людей, незвиклих поводитися зі зброєю. Чотири тижні перед цим вони відбивали щоденні ворожі напади найкращих полків польських військ, із яких складався гарнізон фортеці Замостя. Святим обов’язком вважаю віддати щиру похвалу, заслужену всіма офіцерами, а особливо начальниками полків».

• У чому генерал Рот проявив непослідовність? Чим, на ваш погляд, була зумовлена звитяга українських ополченців?

Під час відступу наполеонівських військ із Росії в бойових діях брали безпосередню участь два Бузькі, два Полтавські й три Київські козацькі полки. Ескадрон херсонських козаків під командуванням В. Скаржинського здійснив успішний тритижневий партизанський рейд територіями Білорусі та Литви.

Полки ополченців і козаків були учасниками зарубіжного походу російської армії. Вісім українських козацьких полків узяли участь у «битві народів» восени 1813 р. під Лейпцигом. У березні 1814 р. шість українських козацьких полків у складі російської армії вступили до столиці Франції. Після завершення бойових дій українським козакам і ополченцям довелося ще кілька місяців нести гарнізонну службу в населених пунктах Франції, Німеччини та Польщі.

Вступ союзних військ до Парижа в 1814 р. Кольорова гравюра того часу

Проте їхні зусилля, жертви та сподівання були марними. Наприкінці 1814 р. з’єднання земських ополченців розформували, не надавши їм ніяких пільг. Кріпаків повернули їхнім власникам. Єдиною винагородою вцілілих стали жалюгідні 2 крб. за більш як дворічну добровільну службу. Так само невдячно царський уряд учинив із козацькими полками. У 1816 р. в козаків відібрали всі надані привілеї, повернувши їх до стану державних селян. Використавши козаків, російський уряд навіть не відшкодував їм витрати на озброєння, обмундирування, провіант і харчування. Як визнавали російські міністри, своєю політикою вони остаточно «зруйнували козаків».

Чимало козацьких ополченців, які брали участь у французько-російській війні 1812 р., перебралися на Кубань і протягом 1820–1825рр. улилися до лав Чорноморського козацтва.