Козацька звитяга. Випуск №26. Історія. Козацька церква
Українські та запорозькі козаки відрізнялися особливою набожністю і завжди підкреслювали, що чи не головним чинником їхнього войовничого життя є захист віри Христової. В Європі до них так і ставилися – як до христових лицарів. Навіть приймаючи до війська нових козаків, головною умовою до новобранців товариство висувало православне віросповідання. А якщо новоприбулий був іншої віри – треба було негайно перехреститися в православ’я. Та запорозьке православ’я багато в чому різнилося від загальноприйнятих тоді канонів і мало свої унікальні особливості. Протягом усього свого історичного буття запорожці зберігали церковну автономію. Всіма справами церковними та релігійними на Січі керував Кіш, тобто місцевий уряд.
На Січі служили виключно священики з Межигірського монастиря, а запорожці натомість були його головними меценатами, утримували при ньому шпиталь і притулок для літніх козаків. Щороку монастир надсилав шістьох нових ченців на Січ. Але якщо священики подобалися козакам, військо могло залишити їх у себе ще на рік. Та за найменшу провину їх відправляли назад. Запорожці підтримували активні зв’язки з Афоном, куди також часто відправлялися доживати віку старі товариші. Найбільше запорожці шанували свято Покрови Пресвятої Богородиці. Коментує Олександр Сурченко – молодший науковий співробітник Національного заповідника «Хортиця»
Немає коментарів:
Дописати коментар